Хлопці несміло стоять на сцені, тримаючи в руках синьо-жовті букети квітів. Деякі стоять в натовпі, намагаючись не привертати на себе увагу і лише після заклику ведучої приєднуються до вояків на сцені.
До одного солдата вибіг прямо на сцену синочок, років 3-4, і з криком "Татку!" кинувся йому на шию... Жінки під сценою плачуть, дивлячись на цих змордованих, чорних від землі та сонця бійців, самі ж хлопці мимоволі витирають сльози і очима шукають в натовпі рідні обличчя.
Після спільної молитви за мир у нашій країні, проведеної священниками усіх конфесій, що є у Самборі, люди поволі розходяться по домівках. Ще ніколи День міста не був настільки патріотичний, ще мабуть ніколи громада не була настільки згуртована навколо однієї мети-щоб Україні запанували мир та спокій.